Ольгерта Харитонова. Явление Pussy Riot (ч.II)

Себе вони називали і називають феміністської панк-групою. І працюють в традиції московського акціонізму 90-х рр.. ХХ ст. Для панк-культури характерно критичне ставлення до суспільства і політики, практикою же акціонізму є несанкціонований вихід радикального художника на не готове до цього публічне місце. Такий вихід покликаний спровокувати владу на відповідну реакцію, а глядача - на питання і роздуми. В очах Pussy Riot панк і акціонізм - це цілісна традиція, яка діє в рамках однієї протестної культури і відноситься до сучасного мистецтва. Для сучасної культури характерно взаємовплив, взаємодія, взаімопересеченія різних напрямків - така ж трансгресія, як у питаннях гендеру.

Панк несе в собі дух свободи і неслухняності, яким славився в Європі ситуаціонізм 60-х рр.. ХХ ст. Але і в Росії були прояви цього духу - духу протесту та вільного волевиявлення - це акціонізм 90-х: слово «Х **» на бруківці в 91-му і художник Бреннер, який в 95-му в боксерських рукавичках і трусах кричав «Єльцин , виходь! ». А можна згадати і радянських дисидентів, які здебільшого не були художниками і не відносили свої акції до мистецтва, але здійснювали протест в умовах, коли будь-яке слово, розходиться з лінією КПРС, розглядалося як безумство і підкарна витівка.

Для того щоб здійснювати протестні акції, не обов'язково мати диплом художника. Зате багато протестні акції можуть розглядатися як твори мистецтва, сучасного мистецтва. Саме так Pussy Riot розглядали небудь графітчиків, захоплюючих вулиці, або наприклад банер, вивішений навпроти Кремля - «Путін, йди». Суть панку - це протест, це максимальний виплеск творчої енергії. При цьому технічність виконання важлива, але вона не тяжіє над виконавцем, це ж не балет! Не всі з Pussy Riot займалися музикою або професійно писали тексти, і якість виконання для групи ніколи не стояло на першому місці. Важлива була сама акція і той меседж, який через неї отримував посил.

Феміністська панк-група Pussy Riot з'явилася не на порожньому місці - у неї були попередники і натхненники, серед яких і панк-феміністський рух Riot Grrrl, і чеська група, чию назву російською мовою звучить як «Сто Говен», і Гродненська «Contra La Contra »- одна з найвідоміших білоруських панк-груп і мало не єдина представниця панк-фемінізму на пострадянському просторі. Ці арт-групи діють на грані соціального активізму й мистецтва. Так само як і Guerrilla Girls - американська група, яка почала свої виступи в 1985 р. Вони з'являлися на публіці в масках горил, приховуючи свої обличчя від преси і заправив ринку мистецтва, проти яких вели «сатиричну герілья», партизанську війну. Guerrilla Girls не соромилися порівнювати своє становище в суспільстві з положенням чорношкірих у США минулих часів, а свою боротьбу - з боротьбою «кольорових». Ця група - прояв радикального феміністського мистецтва так само, як і рух Riot Grrrl. Спільним для них усіх є зухвалість, політизованість текстів, важливість феміністського дискурсу, нестандартний жіночий образ. Pussy Riot, взагалі, вважають себе послідовницею суфражисток і радикальних феміністок. Їм подобається феміністський мистецтво (Валі Експорт, Олена Ковиліна, Боряна Росса, Лінда Бенгліс, та інші), а також політично спрямоване мистецтво (наприклад, Артур Жмієвскі, Сантьяго Сьєрра). Їх надихали музичні групи Angelic Upstarts, що влаштували концерт у в'язниці, Bikini Kill і Le Tigre, ой!-Панки з CockneyRejects і 4 Skins.

Мотив закритого особи виконавця використовувався багатьма музичними групами - Slipknot, Daft Punk або Asian Women On The Telephone - і взятий з концептуального мистецтва, в якому є традиція відмови від демонстрації особи. Pussy Riot продовжили і цю традицію - традицію безособового опору, що вибирає нестандартні форми виступів, що багатьма глядачами в Росії часто сприймається як просто хуліганський вчинок, що чиниться або міськими божевільними, або засланцем держдепу (якщо перевести на іншу мову, то - «представниками високо-інтелектуального західного дискурсу »). Але це вже не вина художників, а питання підготовленості глядача. Тим більше що у випадку із Pussy Riot на розуміння з боку глядачів під час партизанських виступів розраховувати не доводилося: на міських майданчиках з саморобних динаміків тексту практично було не розібрати. Виступ сприймалося як яскрава картинка, а за її змістом пропонувалося звертатися до Інтернету, куди викладалися кліпи. Медіазрітель міг побачити повний текст пісні почути її, прочитати коментарі і тексти близько кліпу, і зробити власні висновки. При цьому ніхто ніколи не знає, «як слово наше відгукнеться». Слова в піснях Pussy Riot прості і зрозумілі будь-якій людині. Інша справа, що самі автори вкладали у них більше сенсу, ніж може винести інший. У Росії дуже низька підготовленість публіки, яка знаходиться поза арт-або фем-дискурсу і зосереджена на обивательському споживанні Інтернету. Але якщо навіть основна маса слухачів не докопається до посила автора, то у просунутих є ймовірність побачити в текстах такі глибини, про які автори і не замислювалися. У цьому і цінність мистецтва, коли художник говорить не тільки зі своєї обмеженої і кінцевої індивідуальності, а виходить на загальнозначущі пласти.

Плюс до цього Pussy Riot чудово розуміють цінність інтерпретації та опису (хоча б з досвіду арт-групи «Війна»). Ніяке виступ, явище, текст, перфоманс не будуть сприйняті широкою публікою, якщо не піддати їх громадському обговоренню. Художник - це актор, він створює дію, і воно може досягти глядача, але тільки в тому випадку, якщо ця дія не безглуздо, і якщо його хтось винесе в суспільний простір - ЗМІ, Інтернет, соціальні мережі. Відбулася дискусія, громадське обговорення, про художника заговорили - значить, є він, його перфоманс і його меседж. Художник створює привід, сенс його дій лежить за межами художника, і тільки громадське обговорення, попадання в дискурс роблять з його дій подія, коли тіло події більше складається з чужих інтерпретацій, ніж з самих дій.

Pussy Riot вибрали панк-рок і нелегальні, партизанські виступи, оскільки вони змушені були висловлювати свою позицію в умовах проплачених і оббрехалися ЗМІ, а також консервативно налаштованих культурних інституцій. Вони задіяли яскраву, постмодерністську, що розриває шаблони, провокативну форму, яка з успіхом протиставила себе заформалізована суспільній свідомості. Вони не вписалися ні в інтелігентський шаблон, ні в інтелектуальний, ні в попсовий. Яскрава форма, взята у ой-панку, а головне - провокативність дозволили привернути увагу різних верств суспільства. І про Pussy Riot заговорили.

Я вважаю, що як художники вони, безумовно, талановиті. Вони виявилися в потрібний час у потрібному місці й розкрили ті гострі соціальні проблеми, які в суспільстві визрівали давно, але ніхто не зміг так точно ткнути в них пальцем. Вони потрапили в саму хвору точку, в самий гострий вузол протиріч. Це було неможливо заздалегідь прорахувати. Це з розряду «божественної випадковості». Вони діяли як та дитина в казку про голого короля - просто назвали речі своїми іменами. І оболонка изо брехні і фальші вибухнула.

Цілком імовірно, що, якби трьох учасниць не заарештували, Pussy Riot так і залишилися б панківської феміністської молодіжною групою, арт-активістської проектом, який так би і розвивався в рамках молодіжного культурно-протестного політичного руху. Але їх арешт - це продовження їх виступів, розростання перфомансу в масштабах всієї країни, то, що зробило з Pussy Riot явище.

Твір виявився могутніше авторів, важко сказати, наскільки вони самі розраховували на такий ефект, але він перевершив вкладення в нього, він набагато сильніше і більш значуща не тільки музичних здібностей Pussy Riot, не тільки їх таланту як художників, а й цивільних та феміністичних ідей, які ними рухали.

2) феміністський протест.

Що таке політичний протест російське суспільство знає, з арт-протестом знайоме, а от з феміністським . І не тому що його немає: кому і протестувати як не феміністкам?! Адже фемінізм по суті своїй протистоїть всім визнаним громадським твердженнями: державним структурам, громадянської свідомості, офіційної ідеології - всьому патріархатної строю. Просто феміністок в Росії трохи і голос їх чути небагатьом. Хоча в 80-х роках дисидентських феміністок влади почули, здивувалися і вдалися до репресій. Але зараз на феміністські акції приходить лише вузьке коло вже ввійшли в рух людей, і резонансу в суспільстві ці акції не викликають.

Якщо запитати у перехожих, які феміністські акції вони бачили, то з посмішкою згадають українських FEMEN і російських Pussy Riot. Деяких феміністок асоціації з цими гучними групами дратують. І їх можна зрозуміти: створюєш групи зростання самосвідомості, читаєш курси з гендерних досліджень у вузі, розробляєш законопроект про гендерну рівність, проводиш феміністські мітинги проти антиабортної законодавства, загалом, здійснюєш корисну і важливу роботу, а суспільство як не реагувало на твої зусилля, так і не збирається помічати, що жінки у нас залишаються "другим підлогою». Люди, націлені на телевізор і сприйняття попси, не бачать і не хочуть бачити тих проблем, про які говорить опозиція, профспілки, феміністки та просто небайдужі громадяни. І це незважаючи на те, що проблеми, що піднімаються активістами, стосуються всіх. Багато хто до цих пір вірять телевізору і саме там черпають інформацію. А наші ЗМІ подають всяке невдоволення системою влади і її законами як скандал. І тільки в такому скандалізувати вигляді глядач це невдоволення їсть. Але не ковтає, а випльовує, залишаючись в повному переконанні, що не правий оскандалився, а не влада. «Ох вже, ці скандалістки FEMEN! І сиськи у них недорозвинені і ведуть вони себе зухвало і викрикують щось непотрібне. А тепер Пуссі-телепусі намалювалися, і теж скачуть варварськи на амвоні! »- Більшість не йде далі картинки, не чує вимог і протестів. Однак зоровий образ пам'ятає і при слові «фемінізм» в масовій свідомості тепер спливають саме картинки епатажних акцій FEMEN і Pussy Riot - сформований безумовний рефлекс називається (всі пам'ятають собаку Павлова).

І такий рефлекс масового підсвідомості - це не вина Pussy Riot, а біда нашого суспільства, яке не готове до сприйняття ідей гендерної рівності. Вина лежить не на феміністок, а на ЗМІ і на державну політику в галузі ЗМІ. Саме вони не доносять до широкої аудиторії той пласт культури, який пов'язаний з жіночим рухом за звільнення. Розвал дефіцитної радянської економіки, побудову «пацанською» пострадянської системи створили для людей непідйомні проблеми власного виживання. У них не залишилося сил вирішувати ще і державні питання, будувати громадянське суспільство. ЗМІ обслуговують потреби вкрай стомлених в гонитві за простим комфортом і надійним мінімальним споживанням, людей. Феміністська критика нашого суспільства залишається невідома самому суспільству. До глядачів доходять тільки відлуння з акцій FEMEN і ось тепер, після 21 лютого, вони дізналися про існування феміністської панк-групи Pussy Riot.

А чи можна назвати цю групу феміністської? На мій погляд, так. По-перше, тому що вони самі так себе назвали. І раз у нас немає канонізованого визначення фемінізму, то ми і не можемо перевірити, чи підходить діяльність групи Pussy Riot під загальновизнані канони. В цьому випадку виходить, що акт самоназви (самозванства) відіграє визначальну роль. Тим більше що цим актом вони не примазуватися до розпіарений і успішному рухові, вони не отримали ніяких дивідендів від того, що примкнули до ідеології гнаної і висміювати. Pussy Riot взяли на себе певну сміливість, заявивши про себе як про феміністської групі. І я впевнена, що не слід відмовляти їм у цьому.

І, по-друге, вони дозволили собі зробити дійсно феміністський висловлювання. Звичайно, не можна знайти в текстах їх пісень розгорнуту феміністську критику нашого суспільства. Однак це говорили жінки від особи жінок і піднімали проблеми, що стосуються саме жінок. А вже заклик «Богородиця, стань феміністкою!» - Безумовно, ідеологіч.

Суперечка між тими, хто заперечує наявність ідей фемінізму в явищі Pussy Riot, і тими, хто вважає їх феміністської групою, схожий на суперечку про наполовину порожньому або наполовину повному склянці - важлива тенденція. А я вже писала, що не помітити зростання групи, її грамотності, і в питаннях фемінізму в тому числі, міг тільки не зацікавлений глядач. Так, перший кліп про феміністський хлисті здатний був відразу ж на цій групі поставити феміністський хрест. Але і тут багато залежало від інтерпретації. І учасниці групи в інтерв'ю і статтях свою інтерпретацію дали.

Вони писали про те, що їх хвилює безправне становище жінки, яка б'ється в рамках стереотипів, заганяючи себе в тризмінний робочий день. Вони хотіли б просувати ідеї гендерної свободи: люди не повинні підкорятися сучасним жорстким гендерним нормам, які протиставляють гетеросексуальність гомосексуальності. І дівчата не повинні слідувати традиційним маршрутом - з батьківської сім'ї в сім'ю богатенького папіка. Це уявлення про домінуючий, фаллократіческом чоловікові слід розбити - воно вигідно лише патріархату. А дівчатам треба пояснити, що роль ляльки - це не те, до чого слід прагнути, що в фаллократіческом суспільстві їй не дають реалізувати себе як незалежну особистість, реалізувати свою свободу. І головне тут - зрозуміти, що ця система гендерного виховання з поділом на дві класичні ролі діє буквально з моменту народження дитини. І поки ця система діє, все не вільні, але у дівчат і жінок (особливо якщо вони репродуктивного віку) ступінь несвободи більше. Все-таки нинішня суспільна система влаштована так, що з успіхом забезпечує достаток і панування тільки чоловічої частини людства.

Одна з учасниць групи Pussy Riot говорила буквально наступне: «Ми хотіли б деконструювати саму полярність" чоловік-жінка ", саме розподіл всього людства за ознакою статі на два протилежних табори, у кожного з яких - власні інтереси й особливості. Ми вважаємо, що в будь-якому людині є і "чоловіче" і "жіноче" почала. Але в людині століттями придушувалися прояви протилежної статі, тому інша частина сексуальності або зовсім виключалася, викликаючи множинні неврози, або вихлюпувалася у вигляді маргінальних практик (таких, як трансвестизм), фактично виштовхуючи людину із суспільства. Подібні жорсткі відмінності є причиною утиску за статевою ознакою. Від представниць "слабкої" статі очікують і вимагають чисто "жіночої" поведінки, навіть якщо вони цього не хочуть. Від чоловіків вимагають маскулінного поведінки, хоча деякі з них з радістю б від нього відмовилися. Ми хочемо, щоб перетин "чоловічого" і "жіночого" в одній людині стало культурною нормою. Це призведе до послаблення утисків за ознакою статі та до більш здорову психіку більшості людей ».

І так, вони хотіли б своїми виступами впливати на формування суспільної свідомості, на зміну ставлення суспільства до таких тем як ЛГБТК, фемінізм, громадянська свідомість, хотіли б переламати консервативність мислення, зробити його більш пластичним і готовим до прийняття нових ідей. А поки в умовах панування консервативного світогляду жінці наказує виконувати дискримінованих роль в суспільстві. Ця роль не дає їй реалізувати себе іншим, альтернативним способом, що не відповідає ідеалам класичної фемінності.

Коли їх запитували, на яких теоретиків і практиків фемінізму вони орієнтуються при виробленні власних поглядів, то Pussy Riot називали Сімону де Бовуар, яка написала біблію фемінізму «Друга стать»; Андреа Дворкін, викладаються ідеї радикального фемінізму; Еммелін Панкхерст, влаштовувала сміливі суфражістскіе акції; Суламіф Файерстоун, що пропонувала шалено прогресивні репродуктивні технології; Гаятри Чакраворті Співак і бел Хукс, що розвивали ідеї постколоніального фемінізму; Кейт Міллет, висунула теорію патріархату; Розі Брайдотті з її концепцією номадизму; Джудіт Батлер з її ідеєю підривної пародії. Їх надихали суфражистки і радикальні феміністичні руху, а також феміністські політичні та мистецькі акції, якими вирувала Європа і Америка в шістдесяті-сімдесяті роки минулого століття. Але при цьому вони згадували і піфагорейку Феано, яка проповідувала єдність моральних основ життя для обох статей; та ще одну представницю піфагорейської школи - гепатит, керував школою в Олександрії, будучи видатним математиком і філософом.

Таким чином, ми бачимо, що учасниці групи Pussy Riot, безумовно, знайомі з основними ідеями фемінізму і знають, яким різним він буває і які суперечки йдуть навіть серед його визначилися напрямків.

Pussy Riot упрекают в том, что они в своих выступлениях не поднимали такие важные для современной России вопросы как, например актуальность законопроекта о гендерном равенстве, который призван защитить социальные права женщин – он вызывает острое неприятие РПЦ и многие годы лежит мертвым грузом в Госдуме. Тема наступления на репродуктивные права женщин, ежедневного домашнего насилия против миллионов женщин остается будничным кошмаром, не вызывающим никакого общественного резонанса и не получившим освещения в песнях Pussy Riot. Чудовищная статистика изнасилований окружена заговором молчания. С дискуссии по антиабортному закону видно как оспариваются выборы репродуктивные, сексуальные (продвижение гомофобного закона о запрете на пропаганду гомосексуализма), гражданские, правовые, политические, как оспаривается сама возможность выбора. И как ставится под сомнение позиция женщин как равных участников, агентов и субъектов говорения и действия.

Но ведь здесь необходимо учитывать форму высказывания. В речи на собрании, на митинге все эти вопросы можно было бы поднять и обсудить. А в песне? На мой взгляд, важно то, что Pussy Riot в принципе дали возможность заговорить женщине. Пусть это речь не такая связная и структурированная как в философских трактатах или высокой поэзии. Но это – голос женщин. И они заставили услышать себя. Они вывели на политическую сцену «женский политический субъект» и вынудили систему власти прибегать к уловкам, хитростям и противоправным действиям, чтобы умалить значение этого субъекта: девушек тут же обвинили в инфантилизме, несамостоятельности, ведОмости, а когда те продолжили упорствовать, упекли в СИЗО.

Сказать Pussy Riot успели немного и тем не менее они смогли вывести феминистскую риторику в СМИ. А то, что сочувствующие девушкам интеллигентские и художественные круги, с интересом и чувством солидарности следящие за творчеством и преследованием Pussy Riot, остаются в основе своей равнодушны и к феминистскому искусству, и к женским проблемам – так это уже вина наших прогрессивных, но насквозь патриархатных либералов, а не феминистской панк-группы. Для либеральной общественности группа Pussy Riot нужна не как антипатриархатный, а как антиклерикальный и антипутинский проект. Иначе она рискует стать врагом либеральной, но насквозь патриархатной оппозиции, превратиться в прямую угрозу ей.

И да, основной посыл песен был направлен против путинского режима и коррупционной власти, а не за решение женских проблем. Но, во-первых, против Путина – это «за» отказ от жестких патриархатных норм, в частности от вертикали власти. И, во-вторых, самим фактом партизанских выступлений Pussy Riot опрокидывали образ женщин как пассивных и послушных кукол, они сломали традиционные представления о женской роли. Они показали женщину-субъекта, политического субъекта, выступающую за изменение существующего фаллократического порядка. Возможно, феминистский дискурс занимает в текстах Pussy Riot маргинальное положение, может быть, их феминистская позиция не очень развита и недостаточна. Однако то, что они внесли женскую позицию в разговоры о политике и заставили себя услышать, это уже много значит и это, безусловно, феминистское достижение Pussy Riot. То есть, не закладывая в тексты песен только феминистский месседж, они все равно совершали феминистское действие, некий феминистский жест.

И осуждают их именно за него. Пока группу рассматривали как девчушек, скачущих по крышам троллейбусов, по модным бутикам и вышкам метро, то видели в них только яркую картинку, забавное действо и какой-то пещерный ритм. Но после выступления на Лобном месте, на амвоне в ХХС, когда тексты и протест стали адресными и хватающими за живое, к Pussy Riot отнеслись серьезнее и увидели в них не просто хулиганок, а идеологических противников. И теперь уже власть поставила на них клеймо феминизма, теперь она маркирует их как феминисток. Власть защищает свой патриархатный строй, свои традиционные патриархальные православные ценности и, увидев угрозу именно в женском высказывании, перешла к обороне.

Власть не столько называет их феминистками, сколько обзывает. Видимо, у нас в стране еще с Коллонтай пошла традиция относиться к феминизму как к чему-то чуждому интересам пролетариата, а потом – советского государства, а потом – и постсоветского. Поговорить о женских проблемах еще можно, но о феминизме? Это же, ха-ха-ха, смешно – какие-то синечулочницы, неудовлетворенные женщины, шпалоукладчицы и лесбиянки. И то, что участницы группы Pussy Riot сами идентифицировали себя как феминисток, говорит только об их смелости, а вовсе не о следовании моде. Феминизм – это не модно. И вдруг яркие девчонки выскакивают с яркими акциями и заводят моду, ну не на сам феминизм, к сожалению, но хотя бы на что-то, близкое ему по духу. Pussy Riot – это модно, это мода на контркультуру.

И мне думается, что феминисткам следует не отмежевываться от плохо проработанного феминистского посыла Pussy Riot, а наоборот использовать мотив активного политического, социального протеста женщин и интерес общества к явлению Pussy Riot. Даже тот факт, что они не продвигают именно феминистские ценности, а означает лишь то, что феминизм – это не идеология «второго пола», а общественная теория, которая способна изменить всё общество, разорвать узы патриархата, который душит как женщин, так и мужчин. Почему женщина должна заниматься исключительно спасением себя или отстаиванием сугубо женских тем? Pussy Riot совершили феминистское высказывание, «неженский» поступок – поднялись на амвон и в молебне призвали Богородицу стать феминисткой. Это однозначно акт феминизма. Провокативный акт, но иначе власть оппозицию не слышит, если в ней не миллионы. А провокация помогает обнажить проблему… или короля.

И от таких поступков и высказываний репутация феминистского движения не пострадает. Во-первых, как я уже писала, эта репутация и так работает скорее против реального феминизма, чем на него. А во-вторых, до появления Pussy Riot широкая общественность феминистского движения не видела и не принимала в нем участия.

Здесь еще важен факт самоназвания. Если бы Pussy Riot, называя себя феминистской панк-группой, солидаризировались с мэйнстримом, это было бы одно, а когда они примыкают к маргиналам и принимают на себя все стигмы этого положения, то неужели их следует отталкивать? То, что их способ действия или способ говорения, провозглашаемые ими идеи или методы продвижения этих идей, могут не совпадать с моими и общепринятыми (хотя, как я уже писала, с общепринятым в феминизме сложно), не значит, что Pussy Riot следует отказывать в причастности к движению феминизма.

Феминизмы разные нужны, феминизмы разные важны, лишь бы они разрушали патриархат. И эта мина разрушения была прочувствована властью. Все дискуссии, развернувшиеся вокруг акции в ХХС, носили ярко выраженный патриархальный и женоненавистнический характер, который проявлялся в типичных для него аргументах: женщины нарушили традиционные рамки морали (моральный позор!), они недобросовестные матери (материнский позор!), они вышли за допустимые рамки сексуальной роли (сексуальный позор!) – они нарушили все ответственности, поэтому должны отвечать по понятиям. Типа, ввязались в пацанские игры, неча мамку звать. И многие предлагали повторить акцию в мечети, в синагоге или возле Вечного огня. То есть к ним отнеслись как к женщинам, поправшим традиционные нормы, и мало кто задумался о пересмотре этих норм, о правах женщин и существующей дискриминации.

Опять можно было наблюдать насилие над женщиной – оно выражалось на разных уровнях, начиная от бытового (шлюхи, дуры, девки) и до государственного (угроза лишения материнских прав), от вербально-психологического (кощунницы, плохие матери, шалавы и т.п.) и до концептуально-теоретического (нарочитое исключение Pussy Riot из феминистского движения, отказ рассматривать их акции как часть современного искусства, а если это и искусство, то задумано не девушками, за ними обязательно стоят мужчины-организаторы всех акций).

На мой взгляд, вопрос о том, какой феминизм выражают акции Pussy Riot, сейчас не имеет значения. Они преследуются властями как женщины, позволившие себе публичное политическое высказывание-призыв к разрушению патриархата, за изменение политических реалий в России, и они называют себя феминистками – значит, они феминистки. Власть устраивает над ними расправу не только для того, чтобы они знали свое место, но и чтобы всем женщинам России указать обязательные рамки. И беда в том, что многие женщины поддерживают власть в этом стремлении, не осознавая собственного положения.